Учасники інформаційної війни

Держави та спецслужби

Вони планують операції, визначають наративи й цільові аудиторії, фінансують мережі поширення. При цьому майже ніколи не виступають від власного імені: між замовником і кінцевим читачем завжди є кілька посередників.

Медіа

Офіційні українські медіа й ворожі пропагандистські ресурси працюють в одному інформаційному просторі. Читач бачить однаковий формат новини — заголовок, текст, фото. Різниця в тому, хто стоїть за публікацією і чи можна перевірити її джерело.

Блогери та лідери думок

Вони мають те, чого немає в офіційних медіа, — особисту довіру аудиторії. Саме тому лідери думок є пріоритетною ціллю для вербування, «замовних» тем і прихованого просування наративів.

Боти й тролі

Їхнє завдання — створити враження, ніби певну думку поділяє більшість. Людина схильна погоджуватися з тим, що виглядає загальноприйнятим, тому штучна «більшість» у коментарях працює навіть на тих, хто знає про існування ботів.

Звичайні громадяни

Саме люди, які просто поширюють інформацію, забезпечують основне охоплення будь-якої кампанії. Більшість із них не має жодного наміру комусь допомагати — і саме це робить їх найефективнішим каналом.

Військові

Публікації військовослужбовців із фронту мають особливу вагу: їм довіряють як очевидцям. Водночас саме такі публікації найчастіше містять інформацію, придатну для розвідки противника.

Робота з джерелами

Журналіст називає джерела, на які спирається, і дає можливість читачу перевірити їх самостійно. Пропагандист використовує конструкції «відомо, що», «експерти вважають», «джерела повідомляють» без будь-якої конкретики.

Робота з позиціями

Журналіст подає різні позиції, навіть незручні. Пропагандист подає одну позицію без альтернатив, а незручні факти або ігнорує, або висміює.

Робота з помилками

Журналіст виправляє помилки публічно й позначає виправлення. Пропагандист помилок не визнає ніколи: якщо матеріал спростовано, він просто зникає або замінюється новим.

Головна відмінність

Різниця не в темі й не в емоційності тексту. Вона в готовності бути перевіреним: журналістський матеріал розрахований на перевірку, пропагандистський — на те, що її не буде.

Як це працює

Неперевірена новина поширюється з добрих намірів — людина хоче попередити знайомих. Друзі вірять не сайту, з якого вона взята, а самій людині. Далі охоплення зростає лавиноподібно.

Що в результаті

Ворожий наратив дістається аудиторії, до якої ворог самостійно не мав би доступу, і подається з рекомендацією довіреної особи. Ненавмисна допомога ворогу залишається допомогою ворогу.

Що робити натомість

Перед поширенням варто відповісти на три питання: хто першоджерело, чи є ця інформація деінде, чи не грає повідомлення на емоціях. Якщо відповіді немає — репост не робиться.

Прив'язка до місцевості

Фото або відео з фронту чи з міста часто містять орієнтири: будівлі, вивіски, рельєф. За ними встановлюють точне місце зйомки.

Наслідки ударів

Публікація наслідків обстрілу дозволяє противнику скоригувати вогонь. Фактично автор публікації виконує роль коригувальника, не маючи такого наміру.

Пересування

Інформація про маршрути й час руху техніки чи підрозділів є прямими розвідданими незалежно від того, хто її оприлюднив.

Висновок

Правдива публікація під час війни не завжди є безпечною публікацією. Питання не в тому, чи правда це, а в тому, кому вона корисна.

Пасивна й активна позиція

Протидія інформаційним атакам не зводиться до «не поширювати». Це також перевірка сумнівних повідомлень, попередження знайомих і повідомлення про підозрілі ресурси.

Інтерактив «Хто я?»

Кожен учень отримує картку з роллю — журналіст, бот, ворожий пропагандист, український військовий, пересічний громадянин — і пояснює, яку інформацію він поширює і чому. Клас має відгадати роль за характером повідомлень.

Що показує вправа

Найскладніше відгадати роль пересічного громадянина: його повідомлення можуть збігатися і з журналістськими, і з пропагандистськими. Це і є головний висновок про те, наскільки легко стати каналом чужого впливу.