Контроль прохідності дихальних шляхів

Масштаб проблеми

Непрохідність дихальних шляхів є однією з найчастіших причин смерті на полі бою. Водночас це одна з тих причин, які усуваються простими діями без спеціального обладнання.

Фактори ризику

Дихальні шляхи перекривають западання язика, потрапляння крові, уламків, бруду, а також блювота. Кожен із цих факторів діє тим сильніше, чим глибше порушена свідомість постраждалого.

Западання язика

Коли людина непритомніє, мʼязи язика розслабляються, і він може запасти, повністю перекривши дихальні шляхи. Це найчастіша причина непрохідності — і водночас найпростіша для усунення.

Чому серед ризиків блювота

Втрата значного обʼєму крові призводить до геморагічного шоку, який спричиняє нудоту та блювоту. При масивній крововтраті організм перенаправляє кров від травної системи до мозку, серця й легень, і тканини шлунка зазнають кисневого голодування. Крім того, порушення кровопостачання мозку активує блювотний центр у стовбурі. Блювота з кров'ю є дуже серйозним симптомом тяжкої крововтрати.

Чому без назофарингеальної трубки

Назофарингеальна трубка забезпечує прохідність шляхів у непритомних, але її використання потребує спеціальних знань. Неправильне введення може спричинити додаткову кровотечу при травмах обличчя чи голови, а при тяжкій травмі голови трубка може потрапити не в дихальні шляхи. Тому на цьому рівні вивчають техніки, які не завдають шкоди навіть при неідеальному виконанні.

Виведення щелепи

Рятувальник стає на коліна біля голови постраждалого, розміщує руки по обидва боки нижньої щелепи біля кутів, під вухами, кладе великі пальці на підборіддя. Вказівними пальцями обережно бере щелепу за кути й тягне вперед, одночасно відводячи від шиї; великими пальцями можна обережно опустити нижню губу. Щелепу тримають у такому положенні, доки не переконаються в прохідності шляхів.

Коли яка техніка

Виведення щелепи є кращим вибором при підозрі на травму шийного відділу хребта — після вибуху, автокатастрофи чи сильного удару, — бо дозволяє уникнути руху шиї. Закидання голови й підняття підборіддя ефективне для відкриття шляхів, але може посилити травму хребта.

Бачу

Рятувальник нахиляється над постраждалим і спостерігає за рухом грудної клітки та живота, шукаючи будь-які, навіть найменші рухи, що вказують на вдих і видих.

Чую

Вухо притуляють до рота й носа постраждалого й прислухаються до звуків дихання. Свист, хрипи чи булькання можуть вказувати на перешкоду в дихальних шляхах — кров або блювоту.

Відчуваю

Тримаючи вухо біля рота, рятувальник щокою або рукою відчуває повітря, що виходить із носа чи рота. Це дає тактильне підтвердження дихання, коли рухи грудної клітки ледь помітні.

Кому потрібне

Стабільне бокове положення є життєво важливою технікою для постраждалих, які зомліли, але дихають. Головна мета — забезпечити прохідність дихальних шляхів і захистити людину від удушення.

Запобігання западанню язика

У боковому положенні гравітація не дозволяє розслабленому язику блокувати горло — саме тому воно ефективне без жодних інструментів.

Дренаж рідин

У постраждалого може виникнути блювота або кровотеча з рота чи носа. Положення на боці дозволяє цим рідинам вільно витікати, не потрапляючи в дихальні шляхи й не спричиняючи удушення.

Стабільність

Положення є стабільним, бо правильно зігнуті кінцівки створюють опору, яка запобігає випадковому перевертанню на спину. Це забезпечує безпеку навіть тоді, коли рятувальник відійшов до інших поранених.

Що таке геморагічний шок

Це небезпечний стан, який виникає внаслідок масивної та швидкої втрати крові. Це не просто крововтрата, а критичний збій у роботі всього організму, що потребує негайного медичного втручання.

Симптоми

Бліда, холодна та спітніла шкіра; частий слабкий пульс; знижений артеріальний тиск; спрага, нудота та блювота; змінений психічний стан — збудження або, навпаки, апатія та знепритомнення; прискорене дихання.

Порядок відпрацювання

Спершу інструктор демонструє повну послідовність дій без коментарів, потім повторює її, детально проговорюючи кожен крок і можливі помилки. Далі інструктор виконує дії, а кожен крок проговорює учень. Потім учні відпрацьовують самі собі й нарешті одне на одному — це найважливіший етап, бо він імітує реальні умови.