Посібник зі сценаріями уроків «Захист України», 11 клас
Тренінг 5, урок 2 «Переміщення пораненого із зони прямої загрози». Гриф 30.12.2025.
Із зони прямої загрози в укриття
Швидко, але обдумано. Необдумані дії просто додають ще одного пораненого.

Швидкість евакуації важлива, але безпека понад усе. Поспішні дії створюють нових постраждалих замість того, щоб рятувати наявних.

Зона прямої загрози. Тут єдина мета — перемістити пораненого в укриття. Жодних оглядів і маніпуляцій.

Відносно безпечна зона. Саме тут розробляють план порятунку, бо є час подумати й оцінити стан.

Роззброїти → оцінити → надати допомогу → перемістити.
Переміщенням займається щонайменше двоє. Один рятувальник — екстрений варіант, а не нормальний спосіб роботи.


Кровотечу зупиняють, кінцівки фіксують, прохідність дихальних шляхів перевіряють до початку переміщення.
Одноосібно, методом «пожежного», зчепленими руками або з підручними засобами.

Двоє утворюють «ноші» зі своїх рук. Так можна перенести пораненого на значно більшу відстань, ніж волоком.

Куртку, плащ-намет, ремені чи палки використовують як імпровізовані ноші. Це суттєво полегшує перенесення.


Спершу критичні, потім ті, хто в найнебезпечнішому місці; хто може йти — іде сам.
Швидкість евакуації дійсно важлива, однак безпека залишається понад усе. Необдумані дії здатні спричинити появу нових постраждалих: рятувальник, який кинувся в зону обстрілу без оцінки, стає другим пораненим.
Допомога під вогнем — це зона прямої загрози. Мета тут єдина: перемістити пораненого в укриття. Огляди, пов'язки й будь-які маніпуляції в цій зоні не виконуються, окрім зупинки критичної кровотечі.
Допомога в польових умовах відбувається у відносно безпечній зоні. Саме тут з'являється можливість скласти план порятунку, бо є час оцінити стан і прийняти рішення.
Алгоритм простий: роззброїти пораненого, провести його оцінку, надати допомогу. Лише після цього планують подальше переміщення.
Переміщенням займається мінімум двоє людей. Один рятувальник — це екстрений варіант, а не нормальний спосіб роботи: наодинці значно вищий ризик і пошкодити пораненого, і травмуватися самому.
Власна безпека стоїть вище за будь-яке інше міркування, включно з тяжкістю поранення того, до кого рятувальник рухається. Логіка проста: людина, поранена під час евакуації, не зможе допомогти ні собі, ні іншим — і на місці події буде вже двоє постраждалих замість одного.
Перед транспортуванням оцінюють ситуацію: визначають зони укриття, можливі шляхи евакуації та наявність інших небезпек — обстрілів, уламків, вибухонебезпечних предметів.
Рятувальник має залишатися спокійним і не панікувати. Це не лише дозволяє діяти чітко, а й дає психологічну підтримку пораненому, що реально покращує його стан.

Треба швидко визначити, чи може поранений бути негайно евакуйованим. Ключові питання: чи є ознаки загрози для життя — кровотечі, зупинка дихання, ушкодження хребта; чи можлива швидка стабілізація на місці для подальшого транспортування.
За можливості переміщення пораненого мінімізують, щоб не посилити травми. Особливо це стосується підозри на ушкодження хребта, тазу або внутрішні кровотечі. Фіксація постраждалого перед транспортуванням є обовʼязковим етапом.
Перед переміщенням стан стабілізують: накладають турнікети для зупинки кровотечі, застосовують іммобілізаційні засоби для фіксації кінцівок чи хребта, перевіряють прохідність дихальних шляхів.
Із пораненим, якщо він при тямі, спілкуються протягом усього процесу. Це важливо для його психологічного стану: людина, яку не інформують про те, що з нею роблять, панікує сильніше.
Переміщення на собі, одноосібне розвертання лежачи, перетягування за бронезахист. Це найшвидші методи, але вони вимагають обережності з головою пораненого.
Пораненого беруть на плече. Спосіб потребує фізичної сили, але звільняє одну руку рятувальника, що критично важливо, коли треба зберігати зброю напоготові.
Двоє рятувальників утворюють «ноші» зі своїх рук. Це дозволяє перенести пораненого на значно більшу відстань, ніж будь-який спосіб волоком, і менше травмує його.
За відсутності спеціальних нош використовують куртки, плащ-намети, ремені та палки для створення імпровізованих носилок. Це суттєво полегшує перенесення й розподіляє вагу.
Будь-який рух при підозрі на травму хребта є вкрай небезпечним. Постраждалого обережно, не згинаючи тіло, переміщують на тверду поверхню — наприклад, зняті двері або щит.
Перед евакуацією кровотечу обовʼязково зупиняють. Під час перенесення постійно контролюють, чи вона не відновилася: рух і тряска здатні зрушити накладений засіб.
Під час відпрацювання варто спробувати переміщувати постраждалих різної ваги й статури. Це показує, що завдання дійсно непросте, і знімає ілюзію легкості.

Найперше евакуюють тих, чий стан може погіршитися через затримку, тобто критично поранених. Це основа медичного сортування.
Спершу евакуюють тих, хто перебуває в найнебезпечніших місцях, навіть якщо їхній стан наразі стабільніший.
Поранені, здатні пересуватися самостійно, евакуюються власними силами. Використовувати на них двох рятувальників означає позбавити допомоги того, хто йти не може.
Рятувальник обирає тих постраждалих, кому реально може надати ефективну допомогу наявними засобами. Це найважче рішення в усьому сортуванні.
Тренінг 5, урок 2 «Переміщення пораненого із зони прямої загрози». Гриф 30.12.2025.
Модулі підготовки до евакуації та комунікації в бойових умовах.
Відеоматеріали з усіх основних способів переміщення.
Принципи та пріоритети транспортування поранених.









